Бершадь - 550

Бершадь… Невелике, але мальовниче містечко на південному сході Вінниччини. Центр однойменного району. Хоч місто досить віддалене від обласного центру (160 км) і столиці (285 км), його жителі не відчувають себе відірваними від світу. Звідси у різні напрями курсують прудкі маршрутки.
Можна проїхати й залізницею, скориставшись екзотичною вузькоколійкою, щоб дістатися до станції Рудниця, а звідти уже в будь-якому напрямку України та інших країн.
Датою заснування Бершаді прийнято вважати 1459 рік, коли поселення вперше згадалося в писемних джерелах.
Насправді, коли точно поселилися тут люди, ніхто з достовірністю не скаже. За деякими даними, місто було засноване принаймні на століття раніше.





Однак згідно з усіма правилами, у «метриці» міста записано саме вказаний рік. Тож від нього і ведемо відлік.

Короткий екскурс у минуле почнемо із переказу, який передається від одного покоління до іншого вже понад півтисячоліття. Заглянувши крізь товщу історії, ми побачимо, що жив колись багатій, якого звали Іван Слупич. Мав чимало землі, лісу. І приглянулася мальовнича місцевість, де сходилися воєдино дві річки – Дохна і Берладинка, заїжджому німцеві на прізвище Бернш. А Слупич був людиною щедрою, тож подарував іноземцеві частину земель. А той і заклав тут перший камінь під будинок, з якого й розпочалося існування нового поселення. Згодом тут поселилися й інші люди, які назвали містечко іменем його володаря, будівничого і першого мешканця.

Та оскільки чужоземне наймення – Бернша – було досить нелегким для вимови, то його спочатку скоротили, а згодом назва трансформувалася в Бершадь. Поляки ж ще й досі називають місто Бершадою.

Існують принаймні півдесятка інших версій походження назви. Деякі дослідники пов’язують це слово із старослов’янським «брег», що означає і «берег», і «оберіг». Інші ж стверджують, що корінь назви слід шукати у татарському слові «береш» (бій, битва). А ще ж пов’язують походження назви від риби берш, що водилася у наших річках. Існує й поетична легенда про подвиг княжни на ім’я Бершада. Пов’язують назву і з готськими часами, припускаючи, що жили тут колись стрільці ведмедів (у транскрипції це звучить як бершот).

Дослідження цієї таємничої і непрозорої назви спонукає нас глибше вивчати історію міста і краю.

…У перші десятиліття існування місто і навколишні землі перебували на самому краю Брацлавського воєводства. А далі, на південь простягалися дикі поля – аж до самого моря. Вони були незаселеними, і їх постійно займали татари, які по кілька разів робили набіги на поселення, в яких жили наші предки, забирали в полон людей, грабували майно, збіжжя, худобу.

Неспокійне життя на півдні Поділля – фактичному кордоні з Диким полем – зумовило створення тут оборонних валів, фортець і замків. Така фортеця була споруджена і на підході до Бершаді – на місці, де нині автовокзал і агромаш.

З правого боку природним захистом фортеці була річка Дохна з її болотистими берегами. З півдня тягнувся непрохідний ліс. А ще був насипаний великий земляний вал (висотою до 6 метрів), споруджений високий частокіл, що при нападі ворога ставав головною перешкодою для прудких татарських коней. Всі приміщення фортеці були добре пристосовані до кругової оборони і мали підземні ходи, що зв’язували захисників із містом. У фортеці козаки жили постійно, тримаючи зброю завжди напоготові. Сюди ж збігалося населення навколишніх сіл під час наскоків турків і татар.

Поступово Бершадь ставала міцним укріпленим пунктом. Але з часом, коли литовсько-українські князі об’єдналися з Польщею і утворилася Річ Посполита, наші землі опинилися під владою польської шляхти.

У роки визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького жителі Бершаді і передмість створили селянськокозацький загін на чолі з Трифоном, який брав участь у визволенні Поділля від польської шляхти.

У містечку поступово почали розвиватися ремесло й торгівля. Та після Андрусівського перемир’я Бершадь ненадовго відійшла до Польщі, а з 1672 року вона майже на 30 років опинилася під владою Туреччини, війська якої постійно руйнували місто. З кінця ХVІІ століття місто знову під Польщею. Волелюбні люди нашого краю не могли змиритися з такою ситуацією, намагалися боротися проти гніту. Жителі Бершаді були учасниками повстання під проводом Семена Палія, входили до складу сотні на чолі з Лук’яном Гродженком (Гродзенком), яка в 1702 році визволяла Немирів від польських військ.

Бершадські козаки були активними учасниками гайдамацьких повстань, приєднувалися до загонів Максима Залізняка та Івана Гонти.

Лише у 1793 році, після поділу Польщі, Бершадь увійшла до складу Росії. І стала центром округу в Брацлавському намісництві. Правда, статус повітового воно носило недовго – до 1804 року, коли центром повіту став Ольгопіль. А Бершадь більш ніж на століття стала просто заштатним містечком.

У ХІХ столітті наша місцевість була аграрним районом.

Проживає нині в місті понад 13 тисяч осіб різних національностей. Найбільше – українців, на другому місці – росіяни, євреїв унаслідок масової еміграції залишилося менше ста. Представлені також поляки, білоруси, роми (цигани) та інші національності.

Найбільші підприємства міста – спиртзавод, молочноконсервний комбінат, електротехнічний завод, пивокомбінат, швейна фабрика, держ - лісгосп. Функціонує чимало приватних підприємств.

Освіта представлена медичним коледжем, трьома загальноосвітніми школами І-ІІІ ступенів, дитячою музичною та професійно-технічною шко лами, діють три дитячі садки.

Гостинно відчиняють двері для всіх бажаючих районний та міський будинки культури, районна бібліотека, музей.

У 2004 році реконструйовано міський стадіон, облаштовано його сучасними пластиковими кріслами для глядачів.

Функціонують районна лікарня, поліклініка, розвинена мережа аптек.

З 2003 року виходить міська газета «Поштова вулиця».

Бершадь поступово змінює своє обличчя, впорядковується. Місто не раз перемагало у конкурсах на кращий благоустрій території. Якщо в 2006 році воно зайняло друге місце, то з 2007-го утримує першість.

Наше місто – батьківщина багатьох відомих людей. Серед них – державні та громадські діячі Анатолій Матвієнко, Марина Ставнійчук, письменники Микола Студецький, Меїр Альбертон, Володимир Красіленко, генерали Павло Дісяк, Віктор Вінниченко, професори, доктори наук Богдан Єгоров, Тетяна Татарчук, Матвій Гейзер, народна артистка України Олександра Фоменко та багато інших. Всі вони гідно представляли і представляють рідне місто на теренах України і світу.

У 2000 році Постановою Кабінету Міністрів України Бершадь віднесено до категорії історичних міст. Своє 550річчя воно зустрічає у невтомній праці на благо людей, незважаючи на різні негаразди, що супроводжують нашу молоду країну і не могли не позначитись на місті. Бершадь впевнено крокує в майбутнє. При цьому не забуває про свою непросту історію, береже і примножує здобутки попередніх поколінь.





Бершадь